Проблематика та образи роману «Жовтий князь»

У центрі роману — проблема етносу, його долі: трагічна безвинна жертва з одного боку, з іншого — розкриття і утвердження багатьох його рис і традицій, що складалися століттями і вирізняють українців з-поміж інших народів.

Автор порушує проблеми "жовтого князя" — всепоглинаючого тоталітаризму, батьків і дітей, нерозумного обрубування родового коріння, нищення вікових традицій. Хата і двір Катранників, як і обійстя їхніх односельців, — ознака українського способу життя, селянський мікрокосмос. Батьківська хата, її обереги — важливі мотиви української літератури; їх торкалися О. Довженко, А. Малишко, і. Багряний та інші митці. В. Барка малює, як Жовтий князь і його прислужники руйнують людську оселю, будовану ще дідами і збережену нащадками. Занепадають, стають пустками людські домівки під тиском всесвітнього Зла. Коли Харитина Григорівна, старенька мати господаря, повернулася з церкви, з якої вже скинули дзвона, побачила рідну хату після розгрому "бригадниками" — і обмерла! "їхня хата, ще прадідівська, з сволоками в старовинних знаках, різьблених і свічами палених, була завжди біла. Харитина Григорівна і невістка так поралися, так гляділи, щоб зберегти добрий вигляд зокола і всередині.

А ось — гірше, ніж у сараї! Як після землетрусу. Поперериване все і поперекидуване, позмішуване і потоптане. Сльоза збігла по щоці. Здогадалася стара — вже кінець настав.

На старість побачила: знищено їхню хату, хату-святиню, де ікони споконвіку осявали хліб на столі."

"Жовтий князь" — роман триплановий:

1.          реалістичне зображення нещастя в сім'ї селянина Мирона Катранника;

2.          психологічні нариси, описи незвичайних перемін у житті кожного в родині, що вимирає;

3.          боротьба темряви зі світлом, Бога з дияволом, людини з людиною.

Автор намагається дати у романі відповідь на вічне питання: для чого людина приходить у цей світ?

Щоб відповісти, Барка змальовує досить багато різнопланових образів, які все ж умовно можна розділити на дві групи:

• люди-варвари, або ж сліпі виконавці, слуги диявола (Жовтого князя), що виповз з багна в образі компартії;
• люди-жертви, які за своїми духовними рисами найближчі до Ісуса Христа. Найяскравішим представником людей-варварів є партієць Отроходін, який сліпо виконує партійну волю, недвозначно виголошену Молотовим і Кагановичем: "Забрати хліб увесь! До зернини!" Більшість людей-варварів, зображених у творі, не мають власних імен: бо чи ж потрібні імена там, де втрачена людська подоба. Замість імен автор добирає узагальнюючі назви-неологізми відповідно до їхньої сатанинської роботи: хліботруси, хлібохапи, хлібобери.

Характеризуючи людей-гвинтиків, сліпих виконавців, Барка зосереджує увагу читача на двох рисах — бездушності і жорстокості. Проте головні винуватці людського лиха присутні незримо. Це — вождь світового пролетаріату на портреті, а ще — пророцтво самого генсека, яке глумливо прозвучало з репродуктора: "Жити стало краще, товариші, жити стало веселіше".

З великим болем і співчуттям В. Барка розкриває характери селян-гречкосіїв, більшість з яких не розуміють, хто є справжнім винуватцем їхніх страждань, тому вірять у прихід антихриста.

У романі є ще один наскрізний символічний образ — хліб. Це — Божий дар, багатство, духовність, праця, гідність, достаток України. Це — найприродніша їжа українців, бо на ланах, які вони обробляють, родить найкраща у світі пшениця. Та диявол перетворив хліб у прокляття України. Хліб був! Він, невивезений, гнив у церкві. Це було те зерно, що його силоміць відібрали у селянських родин, не залишивши їм жодної можливості дожити до нового врожаю. Це був той хліб, за приховування якого сім'ї висилали до Сибіру. Його можна було б роздати людям і врятувати їхнє життя, але накази уряду забороняли це робити.

Родина Катранників — земна сила, що тримає на своїх плечах добро, і труд, і саме життя.  Сім'я Катранників уособлює добро, труд, християнську віру — сам український етнос, проти якого заповзявся боротися Жовтий князь. В образах сім'ї Катранників письменник висвітлює багато проблем і міркувань на захист селянства, яке становить основу українського народу, творить і зберігає кращі його традиції, є виразником його ментальності.

Перед нами — статечна селянська родина, що, як і мільйони інших селянських сімей, руйнується і гине від смертоносної потуги Жовтого князя.

Василь Барка любить село і його мешканців, вважає їх носіями здорового, морального, працелюбного людського характеру, освітленого християнськими заповідями. З великою повагою ставиться він до своїх героїв: на кожній сторінці роману дорослих Катранників він називає іменами та по-батькові. Катранники-селяни є, за своєю суттю, хліборобами-інтелігентами. Це — дружна, працьовита сім'я, що не знає проблеми батьків і дітей. Духовна чистота і віра, працелюбність і чесність викликають лють диявола, котрий перетворив кожен двір і село на страшне гетто смерті. Родина докладає немислимих зусиль, аби вижити, вистояти, дочекатися весни. Але навкруги все виметено, забрано, спустошено. На останніх сторінках роману самотнім сиротою залишається Андрій, який вирушає з хати сусідів у мандри, щоб "мами шукати", бо не може повірити у її загибель. Мирон Данилович та Дарія Олександрівна в руїнний час революцій і викорінення одвічного селянського побуту зростили і виховали гарних, доброчесних дітей, які шанують і люблять людей, прадавні хліборобські звичаї, тримають у своїх серцях Божі заповіді і водночас є дітьми свого часу. Символічний зміст у романі має образ найменшого героя — Андрія Катранника, який один вирушає у далеку життєву мандрівку. Покидаючи село, Андрій пересвідчується, що святиня втрачених батьків та односельців ціла і збережена. Всі, хто зберігав її, померли. Ніхто, крім нього, не знає місця, де сховані їхні надії, світло їхніх сердець.

Василь Барка прагнув розказати всьому людству болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка знищує все гуманне на своєму шляху, власне, "пожирає своїх дітей", бо вона сама — "Жовтий князь". Письменник вірить, що, пройшовши через таке пекло, український народ обов'язково відродиться! А сам роман звучить як реквієм загиблим, закликаючи нащадків ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.

Тяжко вертає собі народ України духовне здоров’я. Крок за кроком

пройшовши  хресну путь своєї далекої  і  близької  історії, наш народ винайде себе, бо він гідний своєї долі.