Ідейно-художній аналіз поезії «Виклик» М. Старицького
Поезія ( або вірш) « Виклик» належить до інтимно-пейзажного виду лірики, оскільки М. Старицький гармонійно поєднав картини розкішної природи (опис краси й загадковості української ночі) з почуттєвою тональністю – станом душі ліричного героя, закоханого і щирого.
Головна ідея твору поєднує оспівування високого почуття кохання і захоплення мальовничою нічною природою із соціально-громадянськими проблемами того часу, коли був написаний цей вірш.
Поезія має назву «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення, запевняючи її в щирому коханні до неї, він кличе її, щоб побути з коханою наодинці і вдвох помилуватися красою нічної природи: «Вийди, коханая, працею зморена…».
Вірш пронизаний почуттями чистого кохання. «Коханая», «моя рибонько», «вірная», «лебедонько» – ці піднесено-ліричні звертання показують глибину любовних переживань, переповненість щастям. Стан особливої схвильованості передається емоційним вигуком «Господи!», широким вживанням зменшувально-пестливих суфіксів: «рибонько», «хвилиночку»,«ніженьки», «серденько».
Внутрішню і зовнішню красу закоханих підкреслено «Божою красою»
природи: «небо незміряне всипане зорями…», «гай чарівний, ніби променем
всипаний…».
Ліричний герой цієї поезії – закоханий юнак, ніжний, турботливий, відкритий. Краса, вірність, любов коханої – це найвища цінність у житті. І хоч закохані бідні, «працею зморені», «окривджені долею», проте ліричний герой має те, що не здобудеш ні за які гроші: кохання і щирість. І тому він почувається «паном над панами».
Пейзаж, описаний у творі, не лише показує, що відбувається в душі ліричного героя, а й поглиблює, уточнює найтонші нюанси почуттів.
Жагою кохання сповнений ліричний герой: «…на стрункій і та високій осичині листя жагою тремтить».
Стрижневі образи твору:
І строфа:
ніч, що символізує красу природи, широту почуттів: «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»
дівчина, на яку так чекає герой: «Вийди, коханая...»
І І строфа:
закохані: «сядем… ми під калиною…» (слід сказати, що образ закоханих присутній в кожній наступній строфі до кінця вірша)
І І І строфа:
гай – символ глибинної оточуючої природи: «гай чарівний, ніби … Чи здагадався, чи спить»
І V строфа:
небо – символ безмежжя почуттів: «Небо незміряне всипане зорями, –
Що то за божа краса!»
V, V І строфи:
почуття турботи ліричного героя до коханої: «…аж до хатиноньки
сам на руках донесу»;
«Я пригорну тебе до свого
серденька…»
V І І строфа:
ніч, що приховує закоханих від посторонніх очей: «Нічка приспала всіх,
соном окутала –
Ані шелесне в гаю!»
V І І І строфа:
закохані: «нас…, нам…»
вороги закоханих: «Сплять вороги твої, знуджені працею…»
ліричний герой, готовий відстоювати своє прекрасне почуття в умовах соціальної несправедливості: « Чи ж нам, окраденим долею нашо,
Й хвиля кохання – за гріх?
7. Художні особливості твору
І строфа:
епітети: «ніч – місячна, зоряна»;
«кохана – працею зморена»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...»
І І строфа:
гіпербола : «і над панами я пан!».
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливої форми: « моя рибонько».
І І І строфа:
епітети: «гай – чарівний»;
« осичина – струнка».
метафоричне порівняння: «гай – ніби променем всипаний»;
метафори: «гай…чи загадався, чи спить»;
«листя жагою тремтить».
І V cтрофа:
епітети: «небо – незміряне, всипане зорями»;
«перли – ясні»;
«роса – краплиста».
художній паралелізм: «що то за Божа краса!»;
метафори: «небо… всипане зорями»;
«роса грає».
V строфа:
зменшувано-пестливі форми: « ніженьки», «до хатинньки»;
епітет: «роса – срібна».
VІ строфа:
зменшувано-пестливі форми: «лебедонько», «до серденька»;
епітет: «пригорну – щиро»;
порівняння: «гріє, як жар».
V І І строфа:
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
епітет: «розмова – тиха»;
зменшувано-пестлива форма: «нічка»
V І І І строфа:
метафоричні епітети: «вороги – знуджені працею»;
«нам – окраденим долею…»;
гіпербола: «хвиля кохання».
8. Михайло Старицький своєю поезією « Виклик» збагатив українську любовну лірику. Це мелодія чистого почуття до коханої. Ніжні звертання до дівчини, змалювання краси української ночі, в яких органічно сплелися зорові й слухові образи, створюють незабутнє враження. Художня довершеність твору дає підстави вважати його перлиною інтимної лірики.
За жанром поезія «Виклик» - це романс, тобто сольна лірична пісня про кохання, організуючим стрижнем якої, її жанротворчим фактором є ліричний монолог закоханого юнака.
Микола Лисенко написав музику до цього твору, згодом пісня стала настільки популярною і так полюбилась людям, що стала народною. Твір не втратив своєї актуальності й досі.